Як розповіла Тамара Пальтова, ведуча вечора, організованого обласною ветеранською організацією, з районів нинішньої Черкащини окупанти вивезли в роки війни майже 83 тисячі юнаків і дівчат. Третину цих, по суті, рабів становили діти віком 12-14 років. Була серед них і 14-річна  Люба Гармаш.
— Нас  із моїм старшим братом поліцаї погнали до залізниці й завантажили у вагони, застелені соломою. В сусідніх товарняках везли український чорнозем і відібрану в людей худобу, — розповідає жінка. — Їхали довгих два тижні, час від часу зупиняючись, коли треба було нам усім, хлопцям і дівчатам, усім разом виходити “за нуждою”. Приниження неймовірне, що й казати.

Нарешті, — продовжила свою сповідь Любов Павлівна, — дісталися нинішньої Австрії. Там худеньку дівчинку відібрали для роботи на фабриці-кухні: з 7-ої ранку до 23-ої години, без вихідних і хоча б  якого калорійного для юного організму харчування. Пізніше господарі стали давати раз на тиждень по бутерброду з маслом. 
Коли ж  почали надходити звістки про переможний наступ Червоної Армії, господарі наважилися на іншу поступку щодо малолітніх рабів: давали по кілька марок заробітку. Приблизно в ці ж дні інший малолітній остарбайтер, Володимир Макадзеба, як не намагався уникнути всюдисущого ока поліцаїв, потрапив (за непослух) у в’язницю, згодом — на примусові роботи до  Німеччини, де замість імені дістав «№126»: 
— Ми розвантажували  вагони з вугіллям, за це нам давала харчі: черпак баланди із брукви й 300 грамів хліба, спеченого з тирсою. Важко повірити в це зараз, але ми просто мріяли потрапити у бригаду, яка прибирала міське сміття. Адже в контейнерах часом можна було знайти картопляні лушпайки, якісь недоїдки. Навіть зіпсоване — все те ми їли, бо їсти хотілося постійно.
Дорогим гостям, які завітали саме напередодні знаменної для всіх українців події, діти дарували яскраві осінні квіти, підготували й невеличкий концерт, який зворушив своєю щирістю всіх присутніх.

Ганна Шквар